воздѣ́ѧти

воздѣ́ѧти [воздеяти]


Дч* ‹воздѣ́ю› глаг. (греч. αἴρω) — воздеваю, подымаю кверху; простираю, рас простираю. и҆ а҆́ще воздѣ́хомъ рꙋ́ки на́шѧ къ бо́гꙋ чꙋжде́мꙋ (Пс. 43, 21).


Фл ‹Воздеяти(ся)›. Совр. нет. ▸ Поднимать(ся). ◂ Супр., 91, 10. Изб. 1076 г., 233 об.


чс 1 МнК=1


gr воздѣ́яти: V,ipf,tran; inf