высокоглѧда́ющїй
высокоглѧда́ющїй [высокоглядающий]
Дч* прич. глядящий гордо. и҆ смири́тсѧ человѣ́къ, и҆ ѡ҆безче́ститсѧ мꙋ́жъ, и҆ ѻ҆́чи высокоглѧ́дающїи смирѧ́тсѧ (Иса. 5, 15).
Алекс ‹высокогляда́ющій›, ая, ее, съ презрѣніемъ, съ уничиженіемъ взирающій, высокомѣрный. Исаіи 5. 15□. Очи высокоглядающіи смирятся.
чс *
gr высокогля́дати: V,ipf,intr; °
См| высокоглѧ́дати