высокоглѧда́ющїй

высокоглѧда́ющїй [высокоглядающий]

Дч* прич. глядящий гордо. и҆ смири́тсѧ человѣ́къ, и҆ ѡ҆безче́ститсѧ мꙋ́жъ, и҆ ѻ҆́чи высокоглѧ́дающїи смирѧ́тсѧ (Иса. 5, 15).

Алекс ‹высокогляда́ющій›, ая, ее, съ презрѣніемъ, съ уничиженіемъ взирающій, высокомѣрный. Исаіи 5. 15. Очи высокоглядающіи смирятся.

чс *

gr высокогля́дати: V,ipf,intr; °

См| высокоглѧ́дати