высокоглѧда́ющїй

высокоглѧда́ющїй [высокоглядающий]


Дч* прич. глядящий гордо. и҆ смири́тсѧ человѣ́къ, и҆ ѡ҆безче́ститсѧ мꙋ́жъ, и҆ ѻ҆́чи высокоглѧ́дающїи смирѧ́тсѧ (Иса. 5, 15).


Алекс ‹высокогляда́ющій›, ая, ее, съ презрѣніемъ, съ уничиженіемъ взирающій, высокомѣрный. Исаіи 5. 15□. Очи высокоглядающіи смирятся.


чс *


gr высокогля́дати: V,ipf,intr; °

См· высокоглѧ́дати