вѣ́рнѡ

вѣ́рнѡ [верно]

od с верой

od ‹Вѣ́рно› благочестиво, с верой

Сдвѣ́рнѡ, вѣ́рнѣ› с верой, πιστώς: мы́ же та́инствꙋ дивѧ́щесѧ, вѣ́рнѡ вопїе́мъ мы же, дивясь таинству, с верой восклицаем (Сб Ак ик 9).

САР-1 ‹Вѣ́рно›. нар.
Точно, неложно, справедливо, исправно, безъ обмана.
‹Мерзость Господеви устнѣ лживи: творяй же вѣрно пріятенъ ему›. Притч. XII. 22.
‹Мужіе вѣрно творяху въ дѣлѣхъ›. 2. Парал. XXXVI. 12‹...›.
‹И что великій сей мужъ ни отъ кого лучше похваленъ быть не можетъ, кромѣ того, кто подробно и вѣрно труды его изчислитъ›. М. Лом.
‹Я вамъ вѣрно о семъ доношу›.
→САР-1 т.1, с.1008

чс 1856 ВЗ=1 АП=1 АПБ=1 Час=6 Окт=130 МнП=107 МнО=44 МнС=31 МнК=824 ТрП=85 ТрЦ=43 Слж=3 Трб=25 СлП=16 Мол=17 Акф=14 Кан=1 Тип=30 Сол=12 ПрБ=3 Проч=2

gr вѣ́рнѡ: ADV;