вѣ́твь

вѣ́твь [ветвь]

САР-1 ‹ВѢ́ТЬВЬ›, тви. умал. ‹Вѣ́точка›, чки. с. ж. Въ Сл. множ. ‹Вѣтвіе›, и ‹вѣтвія›, твій.
Тонкія отрасли дерева изъ сторонъ суковъ выходящія.
‹Взя Авимелехъ сѣкиру въ руку свою и усѣче вѣтвь отъ древа›‹..›.
‹И усѣкоша вси людіе вѣтвія и взяша и пойдоша въ слѣдъ Авимелеха›. Суд. IX. 48. 49.
‹Птицы небесныя вселишася въ вѣтвіе его›. Лук. XIII. 19.
‹Большія вѣтви›.
‹Птицы садятся на вѣтвяхъ›.
‹Обрубить вѣтви›‹...›.
‹Прекрасное премудрости древо возрастетъ, и вѣтви свои распростретъ по всей вселенной›.
М. Лом.
→САР-1 т.1, с.1053

ГлтНЗ (им. п. мн. ч. вѣ́твїе) (κλάδος, rаmus) – ветвь. Мф 13:32 вита́ти на вѣ́твехъ є҆гѡ̀.

чс 56 ВЗ=4 МнП=2 МнС=1 МнК=26 ТрП=2 Тип=1 Проч=1

gr вѣ́твь: S,f,inan; sg,nom/acc