діа́воловъ

дїа́воловъ [диаволов]

Фл ‹Дьяволий›, ‹дьяволь›, ‹дьяволов›. Совр. нет. ▸ Прил. к ‘дьявол’. ◂ Супр., 102, 9. Усп. сб., 90 г.

САР-1 ‹Діа́воль›, ля, ле. ‹Діа́воловъ›, или просто, ‹Дья́воловъ›, ва, во. прил.
1) Принадлежащій діаволу.
‹Разрушимъ дѣла діяволя›. 1. Посл. Іоан. III. 8.□
2) * Уподобляющійся діаволу.
‹Сыне діяволь, враже всякія правды›. Дѣян. XIII. 10.□
3) Діаволомъ творимый.
→САР-1 т.2, с.677

Дерив Притяж. к дїа́волъ

чс *

gr діа́воловъ: A,poss; :