па́костити

па́костити [пакостити]


Дч* ‹па́кощꙋ› причиняю зло, вред; гажу, порчу, делаю негодным. (Уст. церк. гл. 2).


СЦРЯ ‹па́костить› ‹кощу›, ‹костишь›; ‹испа́костить›, гл. д. 1) ▸ Дѣлать негоднымъ; портить. ◂ Этотъ шалунъ испакостилъ всю мою работу. 2) ▸ Дѣлать вредное, худое. ◂ Аще пакостятъ, бѣгай, точію не крамолися, ниже ратуй. Маргар. 6 на обор. 3) Стар. ▸ Препятствовать, мѣшать. ◂ Аще кто въ великій постъ не постится, да изверженъ будетъ, токмо аще не пакоститъ ему болѣзнь. Кормч. I. 19 на обор. 4) ▸ Гадить, марать. ◂


чс *


gr па́костити: V,ipf,tran; :