посѣка́тисѧ

посѣка́тисѧ [посекатися]

САР-1 ‹Посѣка́юсь›, ‹ся›, ешься, ка́ться, сѣ́чься. гл. страд.
Посѣкаемъ бываю.
‹Всяко древо не творящее плода добра, посѣкается и во огнь вметается›. Лук. III. 9.
→САР-1 т.5, с.1054

ГлтНЗ (ἐκκόπτεσθαι, excidi) – срубаться, быть срубану. Лк 3:9 всѧ́ко ᲂу҆̀бо дре́во – посѣка́етсѧ (срубают) и҆ во ѻ҆́гнь вмета́етсѧ.

чс *

gr посѣка́тися: V,ipf,intr,med; :