тихоглаго́ланїе

тихоглаго́ланїе [тихоглаголание]


Дч* сущ. кроткая, тихая речь (Прол. июня 25).


СЦРЯ ‹тихоглаго́ланіе› ‹я›, с. ср. Церк. ▸ Кроткое вѣщаніе; тихая рѣчь. ◂ Иже и той ласканіемъ и тихоглаголаніемъ наченъ, тщашеся преложити ю отъ Христовы вѣры. Прол. Іюня 25.


Фл ‹Тихоглаголание›. Совр. нет. ▸ Тихий разговор, тихая речь. ◂ Прол. Июн., 25.


Алекс ‹тихоглаго́ланіе›, кроткія слова, вѣщаніе съ кротостью. Прол: Іюн: 25.


чс -