ѹ҆тꙋчни́ти
ѹ҆тꙋчни́ти [утучнити]
САР-1 ‹Утучня́ю›, ешь, утучни́лъ, утучню̀, ня́ть, утучни́ть. гл. д.
1) Тучнымъ дѣлаю.
‹Слава благая утучняетъ кости›. Притч. XV. 30.□
2) Говоря о землѣ: удобряю тукомъ.
→САР-1 т.6, с.321
чс *
gr утучни́ти: V,pf,tran; :