благолѣ́пота

благолѣ́пота [благолепота]

od ‹Благолѣпота̀› замечательная красота

Дч* ‹благолѣпота́› сущ. замечательная красота, знаменитость. А҆́ще ѹ҆слы́шатъ и҆ порабо́таютъ, сконча́ютъ дни̑ своѧ̑ во благи́хъ и҆ лѣ̑та своѧ̑ въ благолѣ́потѣ (Иов. 36, 11).

СЦРЯ ‹благолѣпота̀› ‹ы̀›, с. ж. Церк. 1) ▸ Отмѣнная красота. ◂ 2) ▸ Знаменитость. ◂ Скончаютъ дни своя во благихъ, и лѣта своя во благолѣпотѣ. Іов. XXXVI. 11.

Фл ‹Благолепие›, ‹благолепота›, ‹благолеп(н)ость›, ‹благолепетство›. Совр. нет. ▸ Великолепие. ◂ Изб. 1076 г., 67. Кл. Охр., Зах., 323. Усп. сб., 249 а.

САР-1 ‹Благолѣ́пота›, ты. с. ж. Сл.
Благоприличіе, благопристойность.
‹Скончаютъ дни своя во благихъ, и лѣта своя въ благолѣ̀потѣ›. Іов. XXXVI. 11.
→САР-1 т.3, с.1362

чс *

gr благолѣ́пота: S,f,inan; :