вбѣжа́ти

вбѣжа́ти [вбежати]

od → ‹Вбѣ́гнꙋти› убежать, скрыться

Дч* глаг. убежать, скрыться куда-л. и҆ вбѣжа̀ (съ ни́мъ) ме́скъ въ ча́щꙋ дꙋ́ба вели́кагѡ (2 Цар. 18, 9). и҆ сто́лпъ бѣ̀ тве́рдъ средѣ̀ гра́да, и҆ вбѣго́ша тꙋ̀ всѝ мꙋ́жїе и҆ жєны̀ и҆ всѝ старѣ̑йшины гра́да, и҆ заключи́шасѧ, и҆ взыдо́ша на кро́въ столпа̀ Суд. 9, 51).

СЦРЯ ‹вбѣга́ть› ‹га́ю›, ‹га́ешь›; ‹вбѣжа́ть›, ‹вбѣ́гивать›, Церк. ‹вбѣ́гнути›, гл. ср. ▸ Скоро, стремительно входить. ◂ Вбѣжать въ комнаты. Ксему не будетъ укрѣпленъ, еже вбѣгнути тамо Ефрему. Исаіи XVII. 3.

САР-1 ‹Вбѣга́ю›, ешь, вбѣ́гъ, вбѣжа́лъ, га́ть, жа́ть. гл. ср.
Скоро, поспѣшно вхожу куда.
‹И да вбѣгнетъ во единъ градъ отъ сихъ, и живъ будетъ›. Второз. IV. 42.
‹Вбѣжать въ домъ›.
→САР-1 т.1, с.416

чс *

gr вбѣжа́ти: V,pf,intr; :