мочи́тисѧ

мочи́тисѧ [мочитися]

РусXI-XVII ‹Мочитися›. 1. ▸ Мочить, окроплять себя. ◂ Повелѣ стражущѳму мочитися освященною водою. Ж. Пафн. Бор., 126. XVI-XVII вв. ~ XVI в.
2. ▸ Испускать мочу. ◂ (1074): Бѣ бо разслабленъ тѣломъ. . . и подъ ся мочяшеся. Ник. лет. IX, 105.

чс *

gr мочи́тися: V,ipf,intr,med; :

См· моча́щїйсѧ