востѧзꙋ́ющїй

востѧзꙋ́ющїй [востязующий]

ГлтНЗ (ἀνακρίνων, qui dijundicat) – судящий; осуждающий. 1Кор 9:3 Мо́й ѿвѣ́тъ востѧзꙋ́ющымъ менѐ се́й є҆́сть.

чс *

gr востязова́ти: V,ipf,tran; °

См| востѧ́зовати востѧзова́ти