вѣ́ритисѧ

вѣ́ритисѧ [веритися]

САР-1 ‹Вѣ́рюся›, вѣ́ришися, вѣ́ритися. гл. стр. Сл.
Подаю причину вѣрить, оставаться въ надеждѣ; въ вѣрѣ у кого нахожуся.
‹Во славѣ отчей судія пріити вѣришися›. Пѣснь св. Амвросія.
→САР-1 т.1, с.1025

чс *

gr вѣ́ритися: V,ipf,intr,med; :