вѣ́рꙋющїй

вѣ́рꙋющїй [верующий]


САР-1 ‹Вѣ́рующій›, щая, щее. прил.
Содержащій твѣрдо вѣру.
‹Благоволи Богъ буйствомъ проповѣди спасти вѣрующихъ›. I. Къ Кор. I. 21.
→САР-1 т.1, с.1025


ГлтНЗ (πιστεύων, qui credit) – верующий. Мф 18:6 и҆́же а҆́ще соблазни́тъ є҆ди́наго ма́лыхъ си́хъ вѣ́рꙋющихъ въ мѧ̀:ᲂу҆́не є҆́сть є҆мꙋ̀.


чс 3 Проч=2


gr вѣ́ровати: V,ipf,intr; partcp,praes,act,plen,sg,m,nom/acc

См| вѣ́ровати вѣ́ровавшїй вѣ́рꙋѧй

См. невѣ́рующій: