повинꙋ́тисѧ

повинꙋ́тисѧ [повинутися]


СЦРЯ ‹повину́тися› Церк. сов. гл.повинова́ться


Фл ‹Повиноваться› (‹повинутися› — совр. нет). ▸ Подчиняться, покоряться. ◂ Сав., Остр., Л. 10, 17. Панд. Ант. XI в. л. 165.


САР-1 ‹Повину́юсь›, ся, ну́ешься, нулся, ва́ться, ну́ться кому. гл. возвр.
Покоряюся, предаюсь чьей волѣ; слушаюся кого.
‹Повинуйтеся во всякомъ страсѣ владыкамъ›. I. Петр. II. 18.
‹Повинуйтеся наставникомъ вашимъ›. Къ Евр. XIII. 17.
→САР-1 т.1, с.704


чс 17 МнК=3 Проч=5


gr повину́тися: V,pf,intr,med; inf