ро́зга

ро́зга [розга]


Св ‹розга̀› — ветвь (мн.ч. ро́ждїе).


Дч* ‹розга́› сущ. (греч. κληματίς) веточка, тонкое дерево; куст, похожий на виноградную лозу. Ѿ вїногра́дѡвъ бо содо́мскихъ вїногра́дъ и҆́хъ, и҆ розга̀ и҆́хъ ѿ гомо́рры (Втор. 32, 32□).


ГлтНЗ (κλῆμα, palmes) – ветвь. Ин 15:2□ всѧ́кꙋ ро́згꙋ ѡ҆ мнѣ̀ не творѧ́щꙋю плода̀, и҆́зметъ ю҆̀.


чс 3 МнП=1


gr ро́зга́: S,f,inan; sg,nom

См· розга̀