скверни́тисѧ

скверни́тисѧ [сквернитися]

od растлеваться

Дч* глаг. растлеваться. є҆ли̑ка же по є҆стествꙋ̀ ꙗ҆́кѡ безсловє́снаѧ живѡ́тнаѧ вѣ́дѧтъ, въ си́хъ сквернѧ́тсѧ (Посл. Иуд. 1, 10).

САР-1 ‹Скверню́сь›, ‹ся›, ни́шься, ни́ться. и ‹Скверна́влюся›, ви́шися, оскверна́вился, влюся, виться. гл. возвр. Сл.
Скверню себя.
‹Совѣсть ихъ немощна сущи, сквернится›. 1. Кор. VIII. 7.
‹Да имя мое весьма не осквернавится предъ языки›. Іез. XX. 22.
→САР-1 т.5, с.473

ГлтНЗ (φθείρεσθαι, sese corrumpere; ἀτιμάζεσθαι, fœdare; μολύνεσθαι, inquidari) – сквернить, оскверняться, растлевать. Иуд 1:10 є҆ли̑ка – вѣ́дѧтъ, въ си́хъ сквернѧ́тсѧ (φ., тем растлевают себя).

чс 4 АП=1 АПБ=1 Проч=2

gr скверни́тися: V,ipf,intr,med; inf