ѹ҆глѣ́бнꙋти

ѹ҆глѣ́бнꙋти [углебнути]

Дч* ‹ѹ҆глѣба́ю› глаг. (греч. ἐμπήγνυμαι, ἐμπαρίεμαι) — погрязаю, вязну, тону. Оу҆глѣбо́ша ꙗ҆зы́цы въ па́гꙋбѣ (Пс. 9, 16).

СЦРЯ ‹углѣба́ти› ‹ба́ю›, ‹ба́еши›; ‹углѣ́бнути›, гл. ср. Церк. ▸ Тонуть, вязнуть, погрязать. ◂ Углѣбоша языцы въ пагубѣ. Псал. IX. 16. Спаси мя отъ бренія, да не углѣбну. Псал. LXVIII. 15.

Фл ‹Углеблевати›, ‹углебати›, ‹углебнути›. Совр. нет. ▸ Тонуть; погрязать. ◂ Панд. Ант. XI в., л. 171.

чс *

gr углѣ́бнути: V,pf,intr; :