гна́тисѧ
гна́тисѧ [гнатися]
САР-1 ‹Гоню́сь›, ся, го́нишися, и го́нишься, гна́хся и гна́лся, гна́тися, гони́тися, и гна́ться. гл. возвр.
1) Бѣгу за кѣмъ; стараюсь догнать, достичь убѣгающаго отъ меня.
‹Не гонися за нимъ, яко далече отступи›. Сирах. XXVII. 21.□
‹Гнаться за кѣмъ по пятамъ›.
‹Гнались за волкомъ, за ворами, за непріятелями весьма далеко›.
2) *. Вяжусь за чѣмъ; стараюсь получить, имѣть что.
‹Охота тебѣ гнаться за такою бездѣлицею›.
‹Напрасно ты гонишься за пустою славою›.
3)Во образѣ глагола страд. Угнетаемъ, утѣсняемъ отъ кого бываю.
‹Точію да не крестомъ Христовымъ гонятся›. Галат. VI. 12.□
→САР-1 т.2, с.202
чс 1 Проч=1