скверна́витисѧ
скверна́витисѧ [сквернавитися]
САР-1 ‹Скверню́сь›, ‹ся›, ни́шься, ни́ться. и ‹Скверна́влюся›, ви́шися, оскверна́вился, влюся, виться. гл. возвр. Сл.
Скверню себя.
‹Совѣсть ихъ немощна сущи, сквернится›. 1. Кор. VIII. 7.□
‹Да имя мое весьма не осквернавится предъ языки›. Іез. XX. 22.□
→САР-1 т.5, с.473
чс -
См. скверна́вити, скверни́тися:, ѡскверна́витися:, ѡскверни́тися:, ѡскверня́тися: