бїю́щїй [биющий]
ГлтНЗ (τυπτόντος, qui сесіderit) – бьющий: наносящий удары. Лк 6:29□ Бїю́щемꙋ тѧ̀ въ лани́тꙋ, пода́ждь и҆ дрꙋгꙋ́ю.
чс 1
gr би́ти: V,ipf,tran; °
См| би́ло би́ти бїе́ный бїѧ́й