пирѧ́нинъ

пирѧ́нинъ [пирянин]

СЦРЯ ‹пиря́нинъ› ‹а›, с. м. Церк. ▸ Присутствующій на пиру. ◂ Пиряномъ же смятшымся. Прол. Окт. 6.

Фл ‹Пирянин›, ‹пиренин›. Совр. нет. ▸ Участник пира. ◂ Гр. Наз. XI в., 150.

чс -

См. пирова́тель: