повинова́тисѧ

повинова́тисѧ [повиноватися]

Св ‹повинова́ти, -сѧ› — приводить в повиновение, подчинять, покорять, покоряться, слушаться. Бог мой… повинуяй люди моя под мя (Пс. 143, 2) — Бог мой… Который подчиняет мне народ мой. Не Богу ли повинется (покорится) душа моя (Пс. 61, 2).

Фл ‹Повиноваться› (‹повинутися› — совр. нет). ▸ Подчиняться, покоряться. ◂ Сав., Остр., Л. 10, 17. Панд. Ант. XI в. л. 165.

САР-1 ‹Повину́юсь›, ся, ну́ешься, нулся, ва́ться, ну́ться кому. гл. возвр.
Покоряюся, предаюсь чьей волѣ; слушаюся кого.
‹Повинуйтеся во всякомъ страсѣ владыкамъ›. I. Петр. II. 18.
‹Повинуйтеся наставникомъ вашимъ›. Къ Евр. XIII. 17.
→САР-1 т.1, с.704

чс 40 АП=5 АПБ=5 МнК=3 ТрЦ=1 Трб=1 Мол=1 Тип=1 Проч=10

gr повинова́тися: V,ipf,intr,med; inf