воздоѧ́ти

воздоѧ́ти [воздояти]

СЦРЯ ‹воздоя́ти› ‹доя́ю›, ‹доя́еши›; ‹воздои́ти›, гл. д. Церк. ▸ Питать младенца сосцами. ◂ Призову ти жену кормилицу отъ Еврей, и воздоитъ ти отроча. Исх. II. 7.

САР-1 ‹Воздоя́ю›, еши, дои́хъ, воздою̀, воздои́ти. гл. д. Сл.
Вскармливаю, сосцами своими воспитываю младенца.
‹Призову ти жену кормилицу отъ Еврей, и воздоитъ ти отроча›. Исход. II. 7.
‹Соблюди ми отроча сіе, и воздой ми е›. тамъ же 9.
→САР-1 т.2, с.735

чс -

См. воздои́ти: