погрꙋжа́тисѧ

погрꙋжа́тисѧ [погружатися]

САР-1 ‹Погружа́юсь›, ся, ешься, зи́лся, жу́ся, жа́ться, зи́ться. гл. возвр.
1) Тону, потопляюся.
‹Волны вливахуся въ корабль, яко уже погружатися ему›. Марк. IV. 39.
‹Исполниша оба корабля, яко погружатися има›. Лук. V. 7.
‹Судно, корабль по самой край въ воду погрузился›.
2) Окунываюсь, опускаюсь въ воду.
‹Погрузи́ться въ печаль, въ уныніе, въ скорбь›, и проч. Предаться совершенно печали, унынію, скорби и проч.
‹По кончинѣ его сродники въ неутѣшимую печаль погрузились›.
→САР-1 т.2, с.383

ГлтНЗ (γεμίζεσθαι, impleri; βυθίζεσθαι, mergi) – погружаться, окунаться. Мк 4:37 ꙗ҆́кѡ ᲂу҆жѐ погрꙋжа́тисѧ є҆мꙋ̀ (так что она, т. е. лодка, уже наполнялась водою).

чс 11 ЕВ=2 ЕВБ=2 Окт=2 МнП=1 МнК=1 Тип=1 Проч=1

gr погружа́тися: V,ipf,intr,med; inf