погрꙋжа́тисѧ
погрꙋжа́тисѧ [погружатися]
САР-1 ‹Погружа́юсь›, ся, ешься, зи́лся, жу́ся, жа́ться, зи́ться. гл. возвр.
1) Тону, потопляюся.
‹Волны вливахуся въ корабль, яко уже погружатися ему›. Марк. IV. 39.□
‹Исполниша оба корабля, яко погружатися има›. Лук. V. 7.□
‹Судно, корабль по самой край въ воду погрузился›.
2) Окунываюсь, опускаюсь въ воду.
‹Погрузи́ться въ печаль, въ уныніе, въ скорбь›, и проч. Предаться совершенно печали, унынію, скорби и проч.
‹По кончинѣ его сродники въ неутѣшимую печаль погрузились›.
→САР-1 т.2, с.383
ГлтНЗ (γεμίζεσθαι, impleri; βυθίζεσθαι, mergi) – погружаться, окунаться. Мк 4:37□ ꙗ҆́кѡ ᲂу҆жѐ погрꙋжа́тисѧ є҆мꙋ̀ (так что она, т. е. лодка, уже наполнялась водою).
чс 11 ЕВ=2 ЕВБ=2 Окт=2 МнП=1 МнК=1 Тип=1 Проч=1
gr погружа́тися: V,ipf,intr,med; inf