говѣ́инъ

говѣ́инъ [говеин]

od ‹Говѣи́нъ› → ‹Говѣи́ный› учтивый, почтительный

Фл ‹Говейник›, ‹говеин›, см. Совр. нет. ▸ Богобоязненный, благочестивый человек. ◂ Усп. сб., 174 г., 118 а.

чс 1 МнК=1

gr говѣ́йный: A; brev,sg,m,nom/acc

См| говѣ́йный