говѣ́инъ

говѣ́инъ [говеин]


od ‹Говѣи́нъ› → ‹Говѣи́ный› учтивый, почтительный


Фл ‹Говейник›, ‹говеин›, см. Совр. нет. ▸ Богобоязненный, благочестивый человек. ◂ Усп. сб., 174 г., 118 а.


чс 1 МнК=1


gr говѣ́йный: A; brev,sg,m,nom/acc

См| говѣ́йный