мꙋсїкі́а
мꙋсїкі́а [мусикиа]
Дч* ‹мꙋсикі́а› музыка.
САР-1 ‹МУ́ЗЫ́КА›, зы́ки; по правописанію же книгъ церковныхъ: ‹Мусикі́а›, кі́и. с. ж.Греч.
1) Наука имѣющая предметомъ сходство и согласіе звуковъ.
‹Силенъ, совершенъ въ музыкѣ›.
‹Учить, учиться музыкѣ›.
2) Самое выраженіе звуковъ голосомъ или на орудіи мусикійскомъ.
‹Музыка голосовая, духовая›.
‹Приятная, великолѣпная музыка›.
‹Гласъ гудецъ и мусикій›. Апок. XVIII. 22.□
→САР-1 т.4, с.325
ГлтНЗ (μουσικός, musicus) – мусикия: музыка. Откр 18:22□ и҆ гла́съ гꙋдє́цъ и҆ мꙋсїкі́й (μουσικῶν, musicorum).
чс 3
См| мꙋсїкі́й