блиста́тисѧ

блиста́тисѧ [блистатися]

od → ‹Блеща́тисѧ› блестеть, сиять

Св ‹блеща́тисѧ, блиста́тисѧ› — издавать блеск, сиять светом, блестеть.

Алекс ‹блиста́тися›, аюся, ешися, сіять, свѣтить, Лук: 9. 29□. И одѣяніе его бѣло, блистаяся. и гл: 17. ст: 24.