воздѣ́ти
воздѣ́ти [воздети]
od ‹Воздѣ́ю› воздеваю, поднимаю, простираю
Дч* ‹воздѣ́ю› глаг. (греч. αἴρω) — воздеваю, подымаю кверху; простираю, рас простираю. и҆ а҆́ще воздѣ́хомъ рꙋ́ки на́шѧ къ бо́гꙋ чꙋжде́мꙋ (Пс. 43, 21□).
СЦРЯ ‹воздѣва́ть› ‹ва́ю›, ‹ва́ешь›; ‹воздѣ́ть›, гл. д. Церк. ▸ Поднимать вверхъ; возносить. ◂ Вси же воздѣвающе руцѣ на небо, моляхуся. 2 Макк. III. 20.□
Фл ‹Воздевать›, ‹воздеть›. ▸ Устремлять вверх, поднимать; надевать (совр. устар.). ◂ Супр., 142, 29. Изб. 1076 г., 55 об.≈
чс 4 ВЗ=1 Окт=1 СлП=1
gr воздѣ́ти_2: V,ipf,tran; ˜
gr воздѣ́ти_3: V,pf,tran; inf
gr воздѣ́ти_4: V,pf,tran; ˜
gr воздѣ́ти_5: V,pf,tran; ˜
gr воздѣ́ти_6: V; ˜