созрѣ́ти

созрѣ́ти [созрети]

САР-1 ‹Созрѣва́ю›, ешь, созрѣ́лъ, созрѣ́ю, ва́ть, зрѣ́ть. гл. ср.
1) Относительно къ растѣніямъ: прихожу въ зрѣлость; поспѣваю.
‹Егда же созрѣетъ плодъ, абіе послетъ серпъ, яко наста жатва›. Мар. IV. 29.
‹Посли серпъ твой острый, и объемли грозды винограда земнаго, яко созрѣша уже грозды ея›. Апокалипс. XIV. 18.
2) * Въ отношеніи къ уму: прихожу въ совершенство.
‹Умъ его еще не созрѣлъ›.
‹Съ лѣтами и разумъ въ насъ зрѣетъ›.
→САР-1 т.3, с.157

чс *

gr созрѣ́ти: V,pf,intr; :