ѹ҆ви́дѣти
ѹ҆ви́дѣти [увидети]
САР-1 ‹ВИ́ЖДУ›, диши, ви́дѣхъ, уви́дѣхъ, ви́дѣти, уви́дѣти. гл. д. Сл. Простоже ‹Вижу›, дишь, ви́дѣлъ, уви́дѣлъ, уви́дѣть.
1) Зрю, смотрю, чувствомъ зрѣнія понимаю.
‹Видѣхомъ очима нашима›. I. Посл. Іоан. I. 1.□
2) Въ отношеніи къ душевнымъ качествамъ: однимъ разсужденіемъ понимаю, въ мысляхъ себѣ представляю, воображаю.
‹Видяй мя, видитъ пославшаго мя›. Іоан. XII. 45.□
3) Внутренно ощущаю, въ совѣсти признаю.
‹Вижду инъ законъ во удѣхъ моихъ›. Къ Римл. VII. 23.□
‹Злотворяй не видѣ Бога›. 3. Посл. Іоан. I. 11.□
→САР-1 т.1, с.675
ГлтНЗ (θεωρεῖν, conspicere; ἰδεῖν, cernere) – увидеть, узреть. Ин 14:19□ мі́ръ ктомꙋ̀ не ᲂу҆ви́дитъ менѐ: вы́ же ᲂу҆ви́дите мѧ̀. Деян 28:27□ да не ка́кѡ ᲂу҆ви́дѧтъ (ἴδωσι, узрят) ѻ҆чи́ма.
чс 44 МнК=1 Проч=40